Першим масовим убивством польського населення, здійсненим із особливою жорстокістю, стала колонія Парослава І поблизу Сарн, де 9 лютого 1943 року було вбито щонайменше 155 поляків.
На початку 1943 р. українська допоміжна поліція на Волині та Поділлі налічувала близько 12 тис. осіб. Люди. У березні-квітні близько 5 тис. чоловік дезертирували з німецької служби зі зброєю та боєприпасами. їх. Багато з них раніше брали участь у вбивствах волинських євреїв. Значна частина дезертирів приєднувалася до відділів УПА, часто займаючи там керівні посади. З цього моменту почали почастішати випадки вбивств поляків — спочатку спорадичних.
Влітку-восени 1943 р. терор ОУН-УПА набув величезних масштабів. Вбивства польського населення, які почалися в повітах Сарни, Костополь, Рівно та Здолбунів, у червні 1943 р. поширилися на Дубенський і Луцький повіти, а в липні охопили територію с. Ковель, Влодзимеж і Гороховський, а в серпні також пов. любомельський. Особливо кривавим був липень 1943 р., а особливо неділя 11 липня 1943 р. Того дня на світанку відділи УПА – часто за активної підтримки місцевого українського населення – оточили й напали одночасно на 99 польських сіл у с. Ковель, Влодзимеж, Горохув і частково Луцьк. Були нелюдські вбивства мирного населення та руйнування. Села спалювали, а маєтки грабували. Дослідники підрахували, що тільки в цей один день могло загинути близько 8000 людей. Поляки – переважно жінки, діти та люди похилого віку. Польське населення вбивали кулями, сокирами, вилами, ножами та іншими знаряддями, часто в костелах під час мес. і служби.
Напади на храми були розпорядком дня. Бандерівці хотіли вбити якомога більше поляків. Тільки в цю одну «Криваву неділю» 11 липня в храмі в Порицьку загинуло близько 200 парафіян разом із парохом о. Болеслав Шавловський. У каплиці в Хринові о. Ян Котвіцький. За подібних обставин 74-річний о. Юзефа Александровича в парафії Заблоцьке. У каплиці в Кримному померло близько 40 вірних, а в Киселині – близько 80 парафіян.
Зіткнувшись із загрозою, поляки були змушені покинути свої домівки, тікаючи до міст і містечок, де були пости угорських та німецьких військ. Парадоксально, що поляки під загрозою з боку УПА були змушені шукати притулку в німців, а в 1944-1945 рр. у радянської влади, від якої вони вже зазнали стільки переслідувань. Польських біженців німці вивозили в глиб Рейху на примусові роботи. Треті шукали притулку, прориваючись до Генерал-губернаторства, переважно до Люблінського округу. Лише одиниці намагалися захищатися, створюючи пости самооборони. Найвідоміший з них – Пшебраже (захищалося понад 10 тис. поляків), Гута Степанська (загинуло близько 600 осіб), Засмики, Дедеркали та Острог. Із близько 100 польських осередків самооборони через брак зброї, амуніції та командного складу вдалось захиститися лише деяким.
Трагічні події 1943 р. на Волині мали значний вплив на розвиток польського підпілля, зокрема на створення найбільшого за часів окупації партизанського з’єднання – 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової. Дивізія, яка була створена в рамках операції «Буря» (січень-лютий 1944 р.), на піку налічувала понад 7 тис. осіб. солдатів. У перший період (до середини березня 1944 р. ) дивізія вела боротьбу з УПА за захист вцілілого польського населення та з німецькими військами, а потім, взаємодіючи з частинами Червоної Армії, воювала на фронті з німецькими та угорськими військами. Крім того, кілька тисяч поляків (переважно на Волинському Поліссі) воювали в лавах радянських партизанів. Боячись УПА, поляки шукали там допомоги та притулку для своїх сімей. З тих самих причин влітку 1944 р. щонайменше кілька тисяч поляків опинились у лавах радянської допоміжної міліції, підпорядкованої НКВC, т. зв. «Істрієбітські батальйони». Дискусійним є те, наскільки ці «винищувальні батальйони», що діяли до початку 1945 р., захищали поляків від УПА, а наскільки провокували її до подальших дій.
Наслідки волинського злочину
У 1944 р. антипольський терор ОУН-УПА з Волині перемістився до Східної Галичини (Львівська, Станіславівська та Тарнопольська губернії), а також на Люблінщину. За скромними підрахунками польських дослідників, Волинський злочин, який тривав від рубежу 1942/1943 до середини 1945 рр., забрав близько 100 тис. поляків (40-60 тис. на Волині, 30-40 тис. у Східній Галичині, принаймні 4 тис. у сучасній Польщі, з них до 2 тис. у Хелмі). область — у південно-східній частині Люблінського воєводства ). Ще щонайменше 485 тис Поляків (125 тис. з Волині, 300 тис. зі Східної Галичини, 60 тис. з Хелмщини) українські партизани під загрозою смерті змусили тікати до центральної Польщі. Слід додати, що навесні 1944 р. близько 20 тис Українці з Хелмщини покидали свої домівки через страх перед польським підпіллям.
Внаслідок польських репресій до весни 1945 року загинуло, мабуть, 10-12 тисяч осіб. українців. З цієї кількості приблизно 2-3 тис. на Волині загинуло 1-2 тис. осіб. у Східній Галичині, а в період до 1947 р. 7-8тис. на землях нинішньої Польщі (з них 2,5 тис. на Хелмщині). Деякі з польських репресій були військовими злочинами. Однак, на думку польських істориків, їх не можна ототожнювати з організованою, антипольською операцією ОУН-УПА.
Втрати Римсько-Католицького Костелу на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої від рук ОУН-УПА у 1939-1947 рр. становили близько 200 осіб (священиків, монахів і монахинь), від рук українських націоналістів також загинуло – за певно неповними даними – 28 греко-католицьких священиків і близько 20 православних священиків на Волині.
У Луцькій єпархії (Волинське воєводство) було спалено, спустошено і зруйновано понад 50 католицьких костелів (31 відсоток усіх храмів) і 25 каплиць (15 відсотків). Внаслідок діяльності УПА близько 70 проц. парафії (із 166 існуючих) припинили своє існування. У цьому числі були знищені всі сільські парафії (костели, каплиці та приходи).
З близько 2500 міст, де вони проживали в 1939 р., в губ. Поляків на Волині, внаслідок діяльності ОУН-УПА, близько 1500 припинили своє існування (були спалені, знищені). Мученицьку смерть десятків тисяч поляків на Волині сьогодні вшановують хрестом (рідко пам’ятником і не завжди на могилі) у менш ніж 150 містах. Донині приблизно в 1350 селах Волині, де загинули поляки від рук ОУН-УПА, на могилі немає хреста і в більшості випадків немає могил поляків.
Відповідно до: https://ipn.gov.pl/pl/edukacja-1/portale-tematyczne/24123,Zbrodnia-wolynska.html
УКРАЇНА МАЄ ВИБАЧИТИСЯ ЗА ГЕНОЦИД НА ВОЛИНІ?
