ВИСТРЕЛИВ СОБІ В ГОЛОВУ
Співавтор злочину ОУН-УПА у Східній Малопольщі Дмитро Маївський народився в Реклінці поблизу Жовкви у 1914 році. Зараз це село знаходиться на Сокальщині. Він був сином вчителя, що дозволило йому закінчити середню школу. Після закінчення школи він розпочав навчання в Руднику над Санем, у закладі, схожому на вчительську семінарію. Проте вчителем не працював. З 1933 р. член Організації українських націоналістів. У 1934 році був заарештований і отримав 10 років. Вийшов з ув’язнення в 1939 році, після початку війни.
Після входу радянських військ 17 вересня він залишився в районах, контрольованих німцями. Там він долучився до створення структур СБ ОУН. Читав лекції про принципи конспірації для членів СБ. Брав участь у надзвичайному з’їзді ОУН у Кракові, яка стала на бік Степана Бандери. Після вторгнення Німеччини в СРСР позиції Маївського в націоналістичному русі Бандери постійно зростали. Його завданням була координація діяльності похідних груп ОУН, які, увійшовши в Україну, мали ввести там свою адміністрацію. Спочатку німці їх прийняли, бо на першому етапі окупації вони мали на когось спиратися. Однак вони не збиралися задовольняти прагнення бандерівців і погоджуватися на створення ними Самостійної України.
У квітні 1942 р. Дмитро Маївський брав участь у 2-й Конференції ОУН, яка включила його до Головного Проспекту ОУН, доручивши йому керівництво відділом пропаганди. Тоді він оголосив про план видання головного органу ОУН під назвою «Ідея і Чин». Маївський не лише став головним редактором журналу, а й взявся за технічну сторону проекту. Як голова пропаганди ОУН, він також, ймовірно, був автором пропагандистської листівки, яка містила основні елементи тодішньої ідеології ОУН та цілі її діяльності. Весь тираж забрали німці в друкарні в Скалаті в середині 1942 р. У листівці проголошувалося, що Україна повстане тоді, коли на українській землі не буде жодного єврея, поляка, угорця, румуна, москаля чи іншого. Вона наставляла українців, що настане момент, коли чужинців треба буде «різати і ще раз різати!». Звісно, про німців у листівках не згадувалося, бо Маївський був не дурний, але вони здогадувалися, що слово «інші» в цьому контексті стосувалося їх. Тож почали полювання на автора листівки, бажаючи дати бандерівцям профілактичного ляпаса. 20 листопада 1942 року вони влаштували на нього засідку. Вони провели обшук у приміщенні у Львові, де він знаходився, але перевагу взяв українець. Він убив одного офіцера СС, поранив іншого і втік через вікно на вулицю, незважаючи на те, що отримав дві кулі.
З квітня 1943 р. Маївський входив до складу Проводу ОУН у складі трьох осіб, а також став заступником Голови Проводу ОУН. Це означало, що він був другою особою бандерівського націоналістичного руху. Жодне рішення, включно з долею поляків у Східній Малопольщі, не могло бути прийняте без його участі. Він активно сприяв боротьбі, яку розгорнула УПА на Волині. Звісно, він рекламував це як національно-визвольну боротьбу УПА проти Німеччини, обминаючи, що вона зводилася переважно до винищення польських сіл.
Дмитро Маївський також є зачинателем лицемірної пропаганди, яку донині повторюють необандерівські угруповання в Україні. Його основна теза полягає в тому, що геноциду поляків на Волині не було, а саме поляки напали на українців, які боролися за національне визволення, які мусили боронитися від їх масового терору. Влада ОУН намагалася створити спільний протибільшовицький фронт із поляками, але не змогла відмовитися від своїх власницьких амбіцій.
У різних заявах випливало, що Маївський, пропонуючи розправитися з поляками та виселити їх зі Східної Малопольщі, припускав, що в довгостроковій перспективі поляки змиряться з цим, оскільки в них не буде вибору, оскільки Україна є їхнім природним союзником у боротьбі проти совєтів. Він оцінив, що рано чи пізно полякам доведеться визнати цей факт перед обличчям радянської загрози. Такий погляд у необандерівській пропаганді використовується донині і сприймається також польськими елітами. Це загробна перемога людини, співвідповідальної за злочини проти поляків. Передбачаючи це, Маївський запропонував створити Антибільшовицький блок народів. Він, як і деякі інші члени керівництва українського підпілля, вважав, що конфлікт між СРСР і Заходом після закінчення Другої світової війни неминучий і що він активізує національно-визвольні рухи на радянській території.
З 1944 по 1945 рік Дмитро Маївський також виконував обов’язки керівника політико-виховного відділу Головного Проводу УПА. Відповідно до його вказівок і настанов політреференти проводили ідеологічну підготовку в загонах УПА. Воно мало підготувати УПА до цілковитої покори і готовності до найбільших злочинів.
У грудні 1945 р. разом із Дмитром Грицай, Маївський поїхав до Німеччини на зустріч зі Степаном Бандерою. По дорозі він зупинився в Перемишлі, де заявив місцевому проводу ОУН-УПА про намір вести боротьбу з польською державою з пропагандистською метою. Завдяки їй світ мав дізнатися, що УПА бореться з совєтами та їхніми сателітами. Це було його рішення. Проте сам він на зустріч із Бандерою не потрапив. Зупинений чехословацькими прикордонниками, він розірвав собі голову.
Język polski:
PALNĄŁ SOBIE W ŁEB
Współautor zbrodni OUN-UPA w Małopolsce Wschodniej, Dmytro Majiwśkyj, urodził się w Reklińcu koło Żółkwi w 1914 r. Obecnie miejscowość ta znajduje się w rejonie sokalskim. Był synem nauczyciela, co umożliwiło mu ukończenie gimnazjum. Po ukończeniu szkoły zaczął się kształcić w Rudniku nad Sanem, w placówce podobnej do seminarium nauczycielskiego. Jednak nie pracował jako nauczyciel. Od 1933 r. członek Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów. W 1934 r. został aresztowany i dostał 10 lat. Z więzienia wyszedł w 1939 r., po wybuchu wojny.
Po wkroczeniu sowietów 17 września pozostał na terenach opanowanych przez Niemców. Tam zaangażował się w tworzenie struktur Służby Bezpieczeństwa OUN. Prowadził wykłady z zasad konspiracji dla członków SB. Wziął udział w nadzwyczajnym zjeździe OUN w Krakowie, który opowiedział się po stronie Stepana Bandery. Od momentu napadu Niemców na ZSRR pozycja Majiwśkiego w banderowskim nacjonalistycznym ruchu stale rosła. Jego zadaniem była koordynacja działalności grup pochodowych OUN, które wkraczając na Ukrainę, miały wprowadzać na niej swoją administrację. Niemcy początkowo je akceptowali, gdyż musieli w pierwszej fazie okupacji oprzeć na kimś swoje rządy. Nie zamierzali jednak zaspokajać aspiracji banderowców i zgadzać się na tworzenie przez nich Samostijnej Ukrainy.
W kwietniu 1942 r. Dmytro Majiwśkyj wziął udział w II Konferencji OUN, która włączyła go w skład Głównego Prowodu OUN, oddając mu kierownictwo referatu propagandy. Ogłosił wtedy plan wydawania głównego organu OUN pt.: „Idea i Czyn”. Majiwśkyj został nie tylko redaktorem naczelnym pisma, ale wziął na siebie techniczną stronę przedsięwzięcia. Jako szef ounowskiej propagandy był też zapewne autorem ulotki propagandowej, zawierającej podstawowe elementy ówczesnej ideologii OUN i celów jej działania. Cały nakład przejęli Niemcy w drukarni w Skałacie w połowie 1942 r. Ulotka ta głosiła, że Ukraina powstanie, kiedy na ziemi ukraińskiej nie będzie ani jednego Żyda, Polaka, Węgra, Rumuna, Moskala i innych. Pouczała Ukraińców, że nadejdzie chwila, kiedy obcych trzeba będzie „rżnąć i jeszcze raz rżnąć!”. W ulotkach nie wspomniano oczywiście o Niemcach, bo Majiwśkyj nie był przecież głupi, ale ci domyślili się, że słowo „inni” w tym kontekście jest przeznaczone dla nich. Rozpoczęli więc polowanie na autora ulotki, chcąc profilaktycznie banderowcom dać po łapach. 20 listopada 1942 r. zastawili na niego zasadzkę. Przeprowadzili nalot na lokal we Lwowie, w którym się znajdował, ale to Ukrainiec był górą. Zabił jednego oficera SS, drugiego ranił i uciekł przez okno na ulicę, mimo że dostał dwie kule.
Od kwietnia 1943 r. Majiwśkyj wchodził w skład trzyosobowego Biura Prowodu OUN, został też zastępcą głowy Biura. Oznaczało to, że jest drugą osobą w banderowskim ruchu nacjonalistycznym. Żadna decyzja, w tym także dotycząca losu Polaków w Małopolsce Wschodniej, nie mogła zapaść bez jego udziału. Gorąco propagował walkę podjętą przez UPA na Wołyniu. Reklamował ją oczywiście jako walkę narodowowyzwoleńczą UPA z Niemcami, przechodząc do porządku dziennego nad faktem, że sprowadzała się głównie do wyrzynania polskich wsi.
Dmytro Majiwśkyj jest również twórcą obłudnej propagandy, którą po dziś dzień powtarzają neobanderowskie ugrupowania na Ukrainie. Jej podstawowa teza głosi, że na Wołyniu nie było żadnego ludobójstwa Polaków, lecz to Polacy napadali na toczących narodowowyzwoleńczą walkę Ukraińców, którzy musieli się bronić przed ich masowym terrorem. Władze OUN usiłowały stworzyć wspólny antybolszewicki front z Polakami, ale ci nie potrafili zrezygnować ze swoich zaborczych ambicji.
Z różnych wypowiedzi wynikało, że Majiwśkyj, zalecając rozprawę z Polakami i ich usunięcie z Małopolski Wschodniej, zakładał, że w dłuższej perspektywie Polacy się z tym pogodzą, bo nie będą mieli wyjścia, gdyż w walce z Sowietami Ukraina jest ich naturalnym sojusznikiem. Oceniał on, że Polacy wcześniej czy później będą musieli ten fakt wobec sowieckiego zagrożenia zaakceptować. Pogląd ten w neobanderowskiej propagandzie funkcjonuje po dziś dzień i znajduje także akceptację wśród polskich elit. Jest to zwycięstwo zza grobu człowieka współodpowiedzialnego za zbrodnie na Polakach. Przewidując to, Majiwśkyj proponował utworzenie Antybolszewickiego Bloku Narodów. Uważał, podobnie jak kilku innych członków kierownictwa ukraińskiego podziemia, że konflikt między ZSRR a Zachodem po zakończeniu II wojny światowej jest nieuchronny i że spowoduje on uaktywnienie ruchów narodowowyzwoleńczych na terytorium radzieckim.
Od 1944 r. do 1945 r. Dmytro Majiwśkyj pełnił dodatkowo funkcję naczelnika wydziału polityczno-wychowawczego Głównej Komendy UPA. Zgodnie z jego wskazaniami i wytycznymi oficerowie polityczni prowadzili w oddziałach UPA szkolenie ideologiczne. Miało ono przygotować członków UPA do bezwzględnego posłuszeństwa i gotowości do dokonania największej zbrodni.
W grudniu 1945 r., wraz z Dmytrem Hrycajem, Majiwśkyj udał się do Niemiec na spotkanie ze Stepanem Banderą. Po drodze zahaczył o Przemyśl, gdzie miejscowemu kierownictwu OUN-UPA oświadczył, że ma zamiar podjąć walkę z państwem polskim w celach propagandowych. Dzięki niej świat miał się dowiedzieć, że UPA prowadzi walkę z Sowietami i ich satelitami. To była jego decyzja. Jednak on sam na spotkanie z Banderą nie dotarł. Zatrzymany przez czechosłowackich pograniczników palnął sobie w łeb.
