Дмитро Семенович Клячківський, більш відомий як «Клим Савур» — український злочинець, відповідальний за вбивство на Волині та особисто керуючий його перебігом. Довгий час прославлявся в Україні як її владою, так і Православною Церквою Київського Патріархату – останньою, незважаючи на те, що він був послідовником не християнства, а ідеології ОУН, яка суперечить Євангелію. Свою націоналістичну кар’єру він розпочав у Другій Республіці Посполитій, а в лютому 1945 року його підлеглі продали в лісі під Суськом, потрапивши в радянський розшук.
Народився майбутній волинський різник у Збаражі у 1911 році у Східній Малопольщі, яка тоді належала Австро-Угорщині. Згідно з деякими його біографіями, батьки Димитрія були бідними селянами, але швидше за все він був сином банківського службовця. Син бідного селянина зазвичай не закінчував гімназії, а згодом і не вступав до Львівського університету. Клячківський закінчив українську гімназію в Станіславові, хоча деякі джерела згадують про гімназію в Збаражі. Потім, як і багато діячів ОУН, вивчав право у Львівському університеті Яна Казимира, але не закінчив його. Як член ОУН у 1934–1935 роках служив у Війську Польському. Потім почав працювати в дирекції «Народної Торговлі” в Станіславові. Весь час брав участь у підпільно-терористичній діяльності ОУН, спрямованій проти польської держави.
У 1937 році поліція заарештувала Клячківського і деякий час його ув’язнили. Через рік він знову став членом правління воєнізованої спортивної організації « Сокіл » у Збаражі. У 1939 р. став головою Об’єднання Юнак ОУН Станіславівського округу. Продовжував свою діяльність після окупації Кресів Червоною армією. Дуже швидко він потрапив у сферу інтересів радянських органів безпеки. Вони не діяли в темряві, а почали боротьбу з українським націоналістичним рухом, фінансованим німцями за давно складеними списками або вилученими файлами з архівів польської поліції. 1940 р. заарештований НКВС у Долині разом із групою діячів ОУН. У т. зв У процесі 59 Клячківський був засуджений до страти, разом з ним до шибениці засуджено 42 члени ОУН. Совєти, однак, бажаючи привернути на свій бік українське суспільство, проявили до них доброзичливість і замінили покарання на ув’язнення у виправно-трудових таборах. Клячківський отримав лише 10 років. На початку липня 1941 року під час воєнного лихоліття йому вдалося втекти з тюрми в Бердичові. Швидко потрапив на територію Східної Малопольщі, де обійняв посаду голови ОУН міста Львова. Це призначення означало підвищення та утвердження позиції Клячківського в націоналістичному русі.
ОУН визнала Волинь територією, де є найсприятливіші умови для здійснення Української національної революції. Територія не контролювалася німцями і взяти її під свій контроль було порівняно легко. З самого початку своєї діяльності Клячківський почав створювати збройні загони, які мали здійснити цю революцію.
Ваша ненависть до поляків «Клим Савур» він ніколи не приховував. Про це висловився, серед іншого, на III Зборі ОУН, коли був серед активістів, які стверджували, що поляки, а не німці чи совєти, є найбільшими ворогами України. Виходячи з цього припущення, він вирішив провести етнічну чистку на Волині, позбувшись небажаного польського елементу. З самого початку українська міліція брала активну участь у масових злочинах проти єврейського населення. У всіх українських поліцаїв руки по лікті були в єврейській крові. Кожен з них убив від кількох до десятка євреїв. Убивство ще кількох десятків поляків для них уже не мало значення.
Готуючи акцію «очищення» Волині від польського населення, «Клим Савур» розпочав пропагандистську діяльність, звернену до української громади, в якій закликав її до ліквідації поляків. Крім того, він почав звинувачувати поляків у провокаціях проти українців, нападах на українські села, підтримці радянських партизанів та співпраці з німцями. У червні 1943 року «Клим Савур» видав директиву провести велику акцію з метою вбивства польського населення на Волині. Передбачалося, що це стосуватиметься лише чоловіків віком від 16 до 60 років, але на практиці це мало кого хвилювало.
«Очищення» Волині від польського населення, «Клим Савур» хотів раз і назавжди позбутися її з української землі. Грабувати створене ними майно і розподіляти між українцями. Очищені від поляків села, за його концепцією, мали стати фортецями. Усе довоєнне земельне майно підлягало парцеляції. « Клим » наказав провести вибори до органів місцевого самоврядування в районах, контрольованих ОУН-УПА. У селах мали відкритися українські початкові школи, українські бібліотеки тощо.
Особливу увагу Клячківський звернув на причетність жителів усіх сіл до вбивств польського населення. У цьому звірячому винищенні він бачив фактор об’єднання українців. Він хотів перетворити жорстоку бійню на засновницький міф нової держави. Участь у геноциді мала стати фактором згуртування українського суспільства, а також сприяти просуванню тези про те, що вбивство польського населення на Волині було втіленням праведного гніву українського народу, а не його наказу. Злочинець просто злякався відповідальності і за всяку ціну хотів її розділити. Поки Волинь не окупувала Червона армія, «Клим Савур» з відступаючими загонами УПА перебував за лінією фронту, де його загони продовжували боротьбу проти поляків, переважно з 27-ю Волинською дивізією піхоти Армії Крайової.
У 1944 році «Савур», маючи вже на спині совєтів, намагався укласти договір про співпрацю з німцями. Зберігся лист, підписаний ним і «Тарасом», або Дмитром Майвського, адресований німецькому командуванню. Цей контракт укладено компанією «Клима Савура» розвідникам командування абверу групи армій «Північна Україна», які його передали. Однак особливого ефекту це не принесло. Коли радянська влада почала «господарювати» Волинь, дні «Савура», як і інших отаманів, які брали участь у геноциді поляків, були полічені.
Відразу після вступу совєтів на Волинь у Рівному та інших містах були встановлені органи безпеки, які почали боротися з УПА. Проти «Клима Савура» встановили корпус під кодовою назвою «Щур». Вони вже знали, за ким женуться. Захопити « Клим », як завжди в таких випадках, НКВС допоміг випадково. 26 січня 1945 року переслідувальна група обласного відділу НКВС і 169-го полку внутрішніх військ, що діяла в районі Каменя Коширського, розгромила боївку УПА. Загинуло 17 бандерівців. Юрій Стельмащук «Рудий» і медсестра «Єва» потрапили в полон. Невідомо, які «аргументи» використав проти «Рудого» генерал Строкач, у всякому разі, у нього язик розв’язався. Він вирішив повідомити, що для захоплення «Клима Савура» мали ключове значення.
«Клим Савур» загинув 12 лютого 1945 року під час боїв з опергрупою 20-ї бригади внутрішніх військ НКВС. Того дня генерал Тимофій Строкач закрив свої рахунки з «Климом Савуром». Ймовірно, саме він віддав наказ поховати його, щоб його тіло ніколи не знайшли. На Волині було багато місць, де могли сховати труп «Савура». НКВС могло, наприклад, кинути його в криницю в якомусь спаленому і вбитому польському селі. Таку практику приховування злочинів на Волині підлеглі Клачковського перейняли з самого початку. У всякому разі, в одного з найбільших українських злочинців, за наказом якого були вбиті тисячі поляків, немає могили.
Незважаючи на кримінальне минуле «Клима Савура», у 1995 році українська місцева влада профінансувала встановлення йому пам’ятника в рідному Збаражі. Через сім років йому встановили пам’ятник і в Рівному на розі Пушкіна та Соборної, де колись була периметральна тюрма. У 2011 році на Тарнопільщині відзначали «рік Дмитра Клячківського». У 2015 році біля місця його загибелі встановлено пам’ятний хрест, освячений прот. Рівенського та Острозького Іларіон належить до Київського патріархату. Пам’ять цього злочинця вшановують щонайменше кілька десятків вулиць у різних районах.
Марек А. Копровський
Język polski:
Dmytro Semenowicz Klaczkiwski, lepiej znany jako „Kłym Sawur”, to ukraiński zbrodniarz odpowiedzialny za rzeź wołyńską i osobiście kierujący jej przebiegiem. Gloryfikowany od dawna na Ukrainie, zarówno przez jej władze, jak i Cerkiew Prawosławną Patriarchatu Kijowskiego – przez tę ostatnią pomimo tego, że nie był wyznawcą chrześcijaństwa, ale ideologii OUN, stanowiącej zaprzeczenie Ewangelii. Swoją nacjonalistyczną karierę rozpoczął w II Rzeczypospolitej, a zakończył sprzedany przez własnych podwładnych w lesie w okolicy Suska w lutym 1945 r., dopadnięty przez sowiecką obławę.
Przyszły rzeźnik Wołynia urodził się w Zbarażu w 1911 r. w Małopolsce Wschodniej, która wówczas należała do Austro-Węgier. Według niektórych jego życiorysów rodzice Dymitra byli biednymi chłopami, ale bardziej prawdopodobne, że był synem bankowego urzędnika. Syn biednego chłopa nie kończył z reguły gimnazjum i nie wstępował później na Uniwersytet Lwowski. Klaczkiwski ukończył Ukraińskie Gimnazjum w Stanisławowie, choć część źródeł mówi o gimnazjum w Zbarażu. Następnie, jak wielu działaczy OUN, studiował prawo na Uniwersytecie Jana Kazimierza we Lwowie, ale go nie ukończył. Już jako członek OUN odbył służbę w Wojsku Polskim w latach 1934–1935. Następnie podjął pracę w Zarządzie „Narodnij Torhowli” w Stanisławowie. Cały czas uczestniczył w podziemnej terrorystycznej działalności OUN, wymierzonej przeciw państwu polskiemu.
W 1937 r. policja aresztowała Klaczkiwskiego i jakiś czas przebywał w więzieniu. Rok później ponownie działał jako członek zarządu paramilitarnej sportowej organizacji „Sokił” w Zbarażu. W 1939 r. został szefem Junactwa OUN w powiecie stanisławowskim. Kontynuował swoją działalność po zajęciu Kresów przez Armię Czerwoną. Bardzo szybko znalazł się w orbicie zainteresowania sowieckich organów bezpieczeństwa. Te nie działały po omacku, lecz przystąpiły do zwalczania ukraińskiego ruchu nacjonalistycznego finansowanego przez Niemców według dawno przygotowanych list, względnie kartotek przejętych z archiwów polskiej policji. W 1940 r. został aresztowany przez NKWD w Dolinie wraz z grupą aktywistów OUN. W tzw. procesie 59 orzeczono wobec Klaczkiwskiego karę śmierci, wraz z nim na szubienicę skazano 42 członków OUN. Sowieci, chcąc jednak pozyskać społeczeństwo ukraińskie, okazali im łaskawość i zamienili karę na odsiadkę w łagrach. Klaczkiwski otrzymał tylko 10 lat. Na początku lipca 1941 r., podczas wojennego bałaganu, zdołał uciec z więzienia w Berdyczowie. Szybko przedostał się na teren Małopolski Wschodniej, gdzie objął stanowisko przewodniczącego OUN miasta Lwowa. Nominacja ta oznaczała awans i potwierdzenie pozycji Klaczkiwskiego w nacjonalistycznym ruchu.
OUN uznało, że Wołyń jest terenem, na którym istnieją najbardziej sprzyjające warunki do przeprowadzenia ukraińskiej rewolucji narodowej. Teren był nieopanowany przez Niemców i przejąć go pod swoją kontrolę było stosunkowo łatwo. Od początku działalności Klaczkiwski przystąpił do tworzenia zbrojnych oddziałów, które tę rewolucję miały przeprowadzić.
Swojej nienawiści do Polaków „Kłym Sawur” nigdy nie ukrywał. Dał temu wyraz m.in. na III Konferencji OUN, kiedy to znalazł się w gronie działaczy twierdzących, że to Polacy, a nie Niemcy czy Sowieci, są największymi wrogami Ukrainy. Wychodząc z tego założenia, postanowił przeprowadzić na Wołyniu czystkę etniczną, pozbywając się z niego niepożądanego polskiego elementu. Policja ukraińska od samego początku aktywnie uczestniczyła w masowych zbrodniach na ludności żydowskiej. Wszyscy policjanci ukraińscy mieli po łokcie ubabrane ręce w żydowskiej krwi. Każdy z nich zamordował od kilku do kilkunastu Żydów. Zamordowanie jeszcze kilkudziesięciu Polaków nie robiło im już żadnej różnicy.
Przygotowując akcję „oczyszczania” Wołynia z ludności polskiej, „Kłym Sawur” rozpoczął działalność propagandową adresowaną do społeczności ukraińskiej, w której wzywał ją do likwidacji Lachów. Ponadto zaczął oskarżać Polaków, że prowokują Ukraińców, napadają na ukraińskie wsie, wspomagają partyzantkę sowiecką i współpracują z Niemcami. W czerwcu 1943 r. „Kłym Sawur” wydał dyrektywę przeprowadzenia wielkiej akcji mającej na celu wymordowanie ludności polskiej na Wołyniu. Miała ona wprawdzie dotyczyć tylko mężczyzn w wieku od lat 16 do 60, ale w praktyce mało kto się tym przejmował.
„Czyszcząc” Wołyń z ludności polskiej, „Kłym Sawur” chciał raz na zawsze pozbyć się jej z ukraińskiej ziemi. Zrabować majątek przez nich wytworzony i rozdzielić między Ukraińców. Oczyszczone z Polaków wsie, w myśl jego koncepcji, miały stać się twierdzami. Cała przedwojenna własność ziemska miała zostać rozparcelowana. „Kłym” polecił przeprowadzenie na terenach opanowanych przez OUN-UPA wyborów do samorządów lokalnych. We wsiach miały zostać uruchomione ukraińskie szkoły podstawowe, a także ukraińskie biblioteki itp.
Szczególną uwagę Klaczkiwski przywiązywał do zaangażowania mieszkańców wszystkich wsi w mordy ludności polskiej. Widział w tej bestialskiej akcji eksterminacyjnej czynnik jednoczący Ukraińców. Chciał z okrutnej rzezi uczynić mit założycielski nowego państwa. Udział w ludobójstwie miał być czynnikiem spajającym społeczeństwo ukraińskie, miał też ułatwić mu propagowanie tezy, że rzeź ludności polskiej na Wołyniu stanowiła egzemplifikację słusznego gniewu ludu ukraińskiego, a nie jego rozkazu. Zbrodniarz najzwyczajniej bał się odpowiedzialności i za wszelką cenę chciał się nią podzielić. Do czasu zajęcia Wołynia przez Armię Czerwoną „Kłym Sawur”, z cofającymi się oddziałami UPA, przebywał za linią frontu, gdzie jego oddziały kontynuowały walkę z Polakami, głównie z 27. Wołyńską Dywizją Piechoty AK.
W 1944 r. „Sawur”, mając już na karku Sowietów, usiłował zawrzeć porozumienie o współpracy z Niemcami. Zachowało się pismo podpisane przez niego i „Tarasa”, czyli Dmitra Maiwśkoho, adresowane do niemieckiego dowództwa. Umowa ta została dostarczona przez „Kłyma Sawura” oficerom wywiadu z Abwehrkomendy grupy armii „Północna Ukraina”, którzy przekazali ją dalej. Nie przyniosła ona jednak większego efektu. Gdy na Wołyniu zaczęli „gospodarzyć” Sowieci, dni „Sawura”, a także innych hersztów uczestniczących w ludobójstwie Polaków, były już policzone.
Natychmiast po wkroczeniu na Wołyń Sowietów w Równem i innych miastach zainstalowały się organy bezpieczeństwa, które przystąpiły do zwalczania UPA. Przeciwko „Kłymowi Sawurowi” założyły sprawę o kryptonimie „Szczur”. Wiedziały już, kogo ścigają. Jak zwykle w takich sprawach, w ujęciu „Kłyma” pomógł NKWD przypadek. Operująca w rejonie Kamienia Koszyrskiego grupa pościgowa rejonowego oddziału NKWD i 169. Pułku Wojsk Wewnętrznych 26 stycznia 1945 r. rozbiły bojówkę UPA. Zabitych zostało 17 banderowców. Do niewoli dostał się komendant zgrupowania UPA-Piwnicz Jurij Stelmaszczuk „Rudyj” i sanitariuszka „Ewa”. Nie wiadomo, jakich „argumentów” użył generał Strokacz wobec „Rudego”, w każdym razie rozwiązał mu się język. Zdecydował się udzielić informacji, które dla ujęcia „Kłyma Sawura” miały kluczowy charakter.
„Kłym Suwar” zginął 12 lutego 1945 roku podczas walk z grupą operacyjną 20. Brygady Wojsk Wewnętrznych NKWD. Tego dnia generał Timofij Strokacz zamknął swoje rachunki z „Kłymem Sawurem”. To zapewne on wydał też rozkaz, żeby pochowano go tak, by jego ciało nigdy nie zostało odnalezione. Miejsc, w których mogli ukryć trupa „Sawura”, było na Wołyniu dużo. Enkawudziści mogli na przykład wrzucić go do studni w jakiejś spalonej i wymordowanej polskiej wiosce. Taką właśnie praktykę zacierania na Wołyniu swoich zbrodni przyjmowali przecież podwładni Klaczkiwskiego od samego początku. W każdym razie jeden z największych ukraińskich zbrodniarzy, z rozkazu którego wymordowano tysiące Polaków, nie ma swego grobu.
Mimo zbrodniczej przeszłości „Kłyma Sawura” ukraińskie władze samorządowe ufundowały mu w 1995 r. pomnik w rodzimym Zbarażu. Siedem lat później jego pomnik stanął również w Równem na rogu Puszkina i Sobornej, gdzie niegdyś mieściło się obwodowe więzienie. W 2011 r. świętowano na Tarnopolszczyźnie „rok Dmytra Klaczkiwśkoho”. W 2015 r., w pobliżu miejsca jego śmierci, stanął pamiątkowy krzyż, który poświęcił Archiepiskop Riwienśkij i Ostrośkij Iłarion należący do Patriarchatu Kijowskiego. Ulic czczących pamięć tego zbrodniarza jest co najmniej kilkadziesiąt w różnych obwodach.
Marek A. Koprowski
