ЗЛОЧИНЦЬ І ПСИХОПАТ
Микола Арсенич народився 1910 року в гуцульській селянській родині в селі Березів. Нижній у тодішній Галичині та Лодомерії. З 1922 по 1928 рік Микола відвідував двомовну гімназію в Коломиї. Там він навчався, поєднуючи науку із засвоюванням принципів українського націоналізму. Десятирічним підлітком вступив до « Пласту » – організації, яка, діючи під скаутським прапором, була спочатку дитсадком терористичної Української Військової Організації (УВО), а згодом Організації Українських Націоналістів (ОУН). У молодшій школі він вперше почав підкреслювати свою антипольську позицію. Він зривав у класах герби польської держави, топтав їх і на їх місці вішав українські тризуби. За це його виключили, але якось він склав випускні іспити, бо в 1920 році почав навчатися у Львівському університеті Яна Казимира. У 1937 р. його діяльністю зацікавилася польська влада. За приналежність до ОУН, яку вважали терористичною організацією, його заарештували, а потім, на початку 1938 року, засудили до трьох років позбавлення волі та шести років обмеження в громадянських правах. Відсидів лише рік і з невідомих причин був звільнений у січні 1939 року. Він швидко опинився в Кракові, який на той час був центром українського життя в Генеральному Губернаторстві. Туди його скерували на курси у сфері спецслужб, організовані німецьким абвером. Дуже швидко він став головним помічником Миколи Лебедя. Після нападу Німеччини на СРСР Арсенич, як довірена особа Бандери, опинився у Львові, де був призначений Головою СБ ОУН замість Лебедя. Він одразу взявся за створення структур злочинної організації, яка стала основою всієї бандерівської системи. Від початку своєї діяльності Служба Безпеки ОУН також за наказом Арсенича вела підготовку до знищення польського населення та боротьби з польським підпіллям і рухом опору. Її осередки почали складати списки т. зв небажаний елемент, тобто люди, які виконують роль лідерів у польській громаді, користуються авторитетом. До цієї групи входили офіцери запасу, а також ще не заарештовані совєтами унтер-офіцери, вчителі, священики, лісничі та лісники, працівники котеджів, які німці перетворили на лігеншафти, багатші польські селяни і т.д.
По всій Східній Малопольщі боївки СБ, як можна припустити, здійснили кілька сотень таких убивств. За словами Арсенича, їх реалізація мала відбити польські громади, не дати їм організувати самооборону та протистояти ліквідації їхніх скупчень великими загонами УПА. Він також хотів залякати польські громади діями своїх боївок, щоб вони самі покинули цю територію, залишивши, звичайно, українцям все майно, створене ним самим і своїми предками. Створені Арсеничем боївки також стежили за тим, щоб ніхто з українців не попередив поляків про небезпеку, що нависла. Якщо така людина потрапляла до їхніх рук, до неї ставилися як до найбільшого зрадника. Його вбивали кілька днів, щоб його страждання були пересторогою для всіх, хто намагався зберегти людські почуття. Звісно, безпеківська служба ОУН діяла не лише в селах, а й у містах, на чолі зі Львовом, столицею Малопольщі. У них вона складала списки польських патріотів, яких треба було ліквідувати, коли те чи інше місто потрапить до їхніх рук. Нещодавно у Львові знайшли архів, який виявився архівом Арсенича. У цьому архіві мали бути дуже цінні для істориків дані, але українські дослідники чомусь набрали води в рот і перестали цим займатися. Були й такі, що почали вихваляти СБ Арсенича як службу, яка успішно боролася з НКВС і Гестапо. Лише небагато сміливих визнати, що СБ було гіршим за НКВС і гестапо разом узяті, а Арсенич він поставив для неї стандарти виродження та вірності Степану Бандері.
З 1943 року Арсенич бере участь у всіх процесах прийняття рішень щодо геноциду поляків і несе за них частину відповідальності. Тим більше очевидно, що за свої заслуги він також увійшов до складу Проводу ОУН (б), найвищого органу бандерівців, свого роду Політбюро партії. Микола Арсеничу -Березовському була притаманна виняткова виродженість. Зі справжнім звірством він убивав поляків, євреїв, росіян, а також українців, які не визнавали влади бандерівців. Його настільки ненавиділи земляки, що його швидко видали НКВС. 23 січня 1947 року його бункер був оточений совєтами. Бункер був невеликий, він був побудований на схилі яру і мав два приміщення, одне санітарне, інше житлове. Також була скриня, в якій зберігалися документи. З цього приміщення був евакуаційний вихід, що вів на схил яру. До бункера зайшла спецгрупа МГБ, яку привів зв’язковий Шухевич, який перейшов на бік радянських служб. Бідна дівчина, мабуть, не думала, що МГБ штурмуватиме бункер, поки вона була всередині. Арсенал не збирався здаватися. Він підпалив документи, застрелив дружину, зв’язківця та охоронця, після чого покінчив життя самогубством. Через мить усередині були бійці МДБ. Того ж дня до Москви надійшло повідомлення про ліквідацію Миколи в бункері біля селища Жукова. миш’як. Воно опинилося на столі самого Сталіна.
Пам’ять Арсенича в Україні вшановують, хоча й не так показово, як інших «героїв», відповідальних за злочини проти польського населення. У рідному місті йому встановлено пам’ятник. Його іменем також названо декілька вулиць, у т.ч у Коломиї та Новограді Волинському.
Język polski:
ZBRODNIARZ I PSYCHOPATA
Mykoła Arsenycz urodził się w 1910 r. w huculskiej, chłopskiej rodzinie we wsi Berezów Niżny w ówczesnej Galicji i Lodomerii. Od 1922 r. do 1928 r. Mykoła uczęszczał do dwujęzycznego gimnazjum w Kołomyi. Uczył się w nim łącząc naukę z pochłanianiem zasad ukraińskiego nacjonalizmu. Jako dziesięciolatek wstąpił do „Płastu” – organizacji, która działając pod szyldem skautingu, była najpierw przedszkolem terrorystycznej Ukraińskiej Wojskowej Organizacji (UWO), a później Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów (OUN). W gimnazjum zaczął po raz pierwszy akcentować swoją antypolską postawę. Zrywał w klasach godła państwa polskiego, deptał je i wieszał w ich miejsce ukraińskie tryzuby. Został za to wydalony, ale jakoś zdał maturę, bo w 1920 r. rozpoczął studia na Uniwersytecie Jana Kazimierza we Lwowie. W 1937 r. polskie władze zainteresowały się jego działalnością. Został aresztowany, a następnie na początku 1938 r. skazany na trzy lata więzienia i sześć lat ograniczenia praw obywatelskich za przynależność do OUN, uznawaną za organizacje terrorystyczną. Odsiedział tylko rok i z niewiadomych przyczyn został zwolniony w styczniu 1939 r. W końcu września 1939 r. przedostał się przez granicę na Sanie między ZSRR, a Generalnym Gubernatorstwem. Szybko znalazł się w Krakowie, który wówczas stanowił centrum życia ukraińskiego w GG. Tam został skierowany na kursy z zakresu służb specjalnych, organizowanych przez niemiecką Abwehrę. Bardzo szybko stał się głównym pomocnikiem Mykoły Łebedzia. Po ataku Niemiec na ZSRR Arsenycz, jako zaufany człowiek Bandery, znalazł się we Lwowie, gdzie został mianowany na miejsce Łebedzia szefem Służby Bezpieczeństwa OUN. Natychmiast przystąpił do tworzenia struktur zbrodniczej organizacji, która stała się podstawą całego banderowskiego systemu. Od początku działalności SB OUN czyniła też z rozkazu Arsenycza przygotowania do eksterminacji ludności polskiej i zwalczania polskiej konspiracji i ruchu oporu. Jej komórki przystąpiły do sporządzania list tzw. niepożądanego elementu, czyli osób odgrywających w polskiej społeczności rolę przywódców, cieszących się autorytetem. W grupie tej znaleźli się oficerowie rezerwy, a także podoficerowie niearesztowani jeszcze przez Sowietów, nauczyciele, księża, leśnicy i służba leśna, pracownicy folwarków, których Niemcy zamienili w Liegenschafty, bogatsi polscy rolnicy itp.
Na terenie całej Małopolski Wschodniej bojówki SB, jak można przypuszczać, przeprowadziły kilkuset takich mordów. Ich dokonanie w zamyśle Arsenycza miało odgłowić polskie społeczności, uniemożliwić im zorganizowanie samoobrony i stawienie oporu podczas likwidacji ich skupisk przez duże oddziały UPA. Chciał też działaniami swoich bojówek zastraszyć polskie społeczności, by same opuściły teren, zostawiając rzecz jasna cały stworzony przez siebie i przodków majątek Ukraińcom. Stworzone przez Arsenycza bojówki dbały też o to, by nikt z Ukraińców nie uprzedził Polaków o grożącym im niebezpieczeństwie. Jeżeli taki człowiek wpadł im w ręce, był traktowany jak największy zdrajca. Mordowano go przez kilka dni, by jego cierpienia były przestrogą dla wszystkich, którzy usiłowali zachować ludzkie uczucia. Służba Bezpeky OUN nie działała oczywiście tylko na wsiach, ale również w miastach, z Lwowem, czyli stolicą Małopolski, na czele. Sporządzała w nich listy polskich patriotów przewidzianych do likwidacji, gdy dane miasto wpadnie im w ręce. Niedawno we Lwowie odkryto archiwum, które okazało się archiwum Arsenycza. Archiwum to miało zawierać bardzo cenne dane dla historyków, ale jakoś ukraińscy badacze nabrali wody w usta i przestali sprawą się zajmować. Znaleźli się zaś tacy, którzy zaczęli wychwalać SB Arsenycza jak służbę, która z powodzeniem walczyła z NKWD i Gestapo. Tylko nieliczni są na tyle odważni, że przyznają, że SB była gorsza od NKWD i Gestapo razem wziętych, a Arsenycz wyznaczał dla niej standardy zwyrodnialstwa i wierności Stepanowi Banderze.
Od 1943 r. Arsenycz brał udział we wszystkich procesach decyzyjnych dotyczących ludobójstwa Polaków i ponosi za nie część odpowiedzialności. Jest to tym bardziej oczywiste, że za swoje zasługi został on także członkiem Biura Prowidu OUN (b), najwyższego organu banderowców swoistego Biura Politycznego Partii. Mykoła Arsenycz-Berezowski charakteryzował się wyjątkowym zwyrodnialstwem. Z prawdziwym zezwierzęceniem mordował Polaków, Żydów, Rosjan, a także Ukraińców, nie uznających władzy banderowców. Był tak znienawidzony przez własnych ziomków, że szybko został wydany NKWD. 23 stycznia 1947 r. jego bunkier został otoczony przez Sowietów. Bunkier nie był duży, był zbudowany na zboczu jaru i miał dwa pomieszczenia, jedno sanitarne, a drugie mieszkalne. Stała w nim też skrzynia, w której były przechowywane dokumenty. Z pomieszczenia tego prowadziło wyjście ucieczkowe, prowadzące na zbocze jaru. Specgrupa MGB trafiła do bunkra, przyprowadzona przez łączniczkę Szuchewycza, która przeszła na stronę sowieckich służb. Nieboraczka nie przypuszczała zapewne, że MGB zdecyduje się na szturm bunkra, kiedy ona będzie w środku. Arsenycz nie zamierzał się poddać. Podpalił dokumenty, zastrzelił żonę, łączniczkę i ochroniarza, po czym sam popełnił samobójstwo. W chwilę później bojcy MGB byli już w środku. Jeszcze tego samego dnia wysłano do Moskwy meldunek, że w bunkrze w rejonie wsi Żuków został zlikwidowany Mykoła Arsenycz. Trafił on na biurko samego Stalina.
Pamięć Arsenycza jest czczona na Ukrainie, chociaż nie tak demonstracyjnie, jak innych „bohaterów” odpowiedzialnych za zbrodnie na ludności polskiej. W rodzinnej miejscowości postawiono mu pomnik. Jego imieniem nazwano też kilka ulic, m.in. w Kołomyi i Nowogradzie Wołyńskim.
