Олексій Шум народився 1919 року в селі Шайно на Волині, що за 10 кілометрів на північ від Ковеля. Про його довоєнне життя відомо небагато. Згідно з українськими джерелами, він вступив до Організації Українських Націоналістів, щойно йому це дозволив вік. Він мав займатися військовою підготовкою молоді до збройної боротьби проти загарбників, тобто поляків.
Олексій Шум, псевдо «Вовчак», восени 1943 року став заступником командира і начальником штабу Північно-Західного військового округу «Турів», командиром якого був один із найбільших українських злочинців Юрій Стельмащук «Рудий». Раніше він керував акцією проведення українських поліцаїв до лісу та формування першої сотні УПА на Ковельщині під кодовою назвою «Стоход». Можна припустити, що він раніше посилав до цього формування українську молодь, яку готував для боротьби проти польської окупації. Вони пройшли навчання в міліції. Під наглядом німців 19 серпня 1942 року члени цієї групи ліквідували єврейське гетто в Ковелі. За словами Владислава та Єви Сємашків, операція тривала два дні, під час неї було вбито близько 10 000 євреїв. Як згадує свідок тих подій Францішек Лещинський, німці лише керували операцією. Українські міліціонери вбивали – пили і вбивали. Вони роздали місцевому українському населенню одяг убитих євреїв.
Українські поліцаї, досвідчені у вбивствах євреїв, хотіли очистити й поляків. Спочатку сильно не били. Проте вони інтенсивно готувалися, створюючи геноцидні структури, до яких активно долучався Олексій Шум «Вовчак». Першою великою групою, яка почала діяти на Ковельщині, була Українська повстанська група «Озеро». Він складався з кількох частин, у тому числі сотні під командуванням «Вовчака». За словами Мєчислава Самборського, ця група чисельністю 700 осіб здійснила рейд у серпні 1943 року в селах району: Голоб, Ковла, Седлищ, Маневич і Любомля. Згідно з даними документів, що зберігаються в Державному архіві Служби безпеки України, група «вирізала та розстріляла понад п’ятнадцять тисяч мирних жителів, у тому числі старих, жінок і дітей». Група, звичайно, не діяла як єдине ціле. Він йшов за широкою лавою, а окремі сотні вбитих поляків у найближчих селах, які їм траплялися. Вони систематично реалізовували план «очищення» Волині від польського населення.
Олексій Шум «Вовчак», мабуть, відзначився під час винищення польського населення, бо після його завершення, на початку осені, він був призначений заступником командира групи і начальником її штабу. Такі функції в УПА не були безкоштовними. Розповіді, зібрані ветеранами 27-ї Волинської стрілецької дивізії Армії Крайової, шокують. Усі вони ілюструють жахливу тваринність українських катів, які нещадно й педантично здійснювали етнічні чистки. Дослідження Владислава та Єви Семашко підтверджують, що кількість жертв, які полягли від рук групи «Озеро», становила близько 5000 осіб. Їм вдалося безперечно встановити, що українці вбили 3747–3753 особи в Ковельському районі.
Звичайно, це не означає, що це остаточне число. Убитих може бути більше. Їх кількість, мабуть, ніколи не буде встановлено, враховуючи нинішню історичну політику України щодо фальсифікації правди про Волинський різанину. Достеменно відомо, що група «Озеро» не тільки вбивала тих поляків із Ковельського району, які не встигли втекти від побоїща, ховаючись у містах чи осередках самооборони, але й грабувала їхнє рухоме майно та спалювала хати, щоб від них не лишилося й сліду. Загалом злочинці знищили 62 польські поселення.
«Вовчак» вимагав від своїх підлеглих залізної дисципліни. Він викликав на навчання командирів усіх рангів залежно від ситуації. Він наказав звільнити з підпорядкованих йому відділів людей, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть служити в УПА. Усіх мали надати необхідні документи та передати в бек-офіс.
Проте німецько-радянський фронт швидко наближався і УПА поступово втрачала свободу маневру. Його командування мало вирішити, що робити з військами, які діяли в північно-західній частині Волині. Нарешті було прийнято рішення пройти фронт до його повного формування, продовжувати боротьбу в тилу Червоної Армії.
«Вовчак» не зміг виконати це завдання. Загинув 20 березня 1944 року в бою з військами вермахту. Його товариші поховали його на цвинтарі в селі Жашковіце. Похорон відбувся вночі, таємно, без салюту. Скорботну панихиду відслужив о. Михайло Місечко.
Радянська влада не ексгумувала труп „Вовчака”. Швидше за все, сліду могили не знайшли. Про нього завжди хтось піклувався. У 2013 році в Луцьку з’явилася вулиця імені Олексія Шум. Так вшанували пам’ять злочинця, залитого польською кров’ю.
Марек Андрійович Копровський – Кати Волині. Найкривавіші геноциди поляків. Видавництво «Репліка».
Język polski:
Oleksij Szum urodził się w 1919 r. we wsi Szajno na Wołyniu, 10 kilometrów na północ od Kowla. O jego życiu przed wojną niewiele wiadomo. Ze źródeł ukraińskich wynika, że związał się z Organizacją Ukraińskich Nacjonalistów, gdy tylko wiek mu na to pozwolił. Miał zajmować się wojskowym przygotowaniem młodzieży do walki zbrojnej z zaborcami, czyli Polakami.
Oleksij Szum, pseudonim „Wowczak”, jesienią 1943 r. został zastępcą dowódcy i naczelnikiem sztabu Północno-Zachodniego Wojskowego Okręgu „Turiw”, którego komendantem był jeden z największych ukraińskich zbrodniarzy, Jurij Stelmaszczuk „Rudyj”. Wcześniej kierował akcją wyprowadzenia ukraińskich policjantów do lasu i utworzenia z nich pierwszej sotni UPA w powiecie kowelskim o kryptonimie „Stochód”. Można domniemywać, że skierował on wcześniej do tej formacji ukraińską młodzież, którą przygotowywał do walki z polską okupacją. W policyjnych szeregach przeszli oni dalszą edukację. Pod nadzorem Niemców 19 sierpnia 1942 r. członkowie owej grupy dokonali likwidacji żydowskiego getta w Kowlu. Jak podają Władysław i Ewa Siemaszkowie, akcja trwała dwa dni i w jej trakcie wymordowano około 10 tysięcy Żydów. Jak wspomina świadek tamtych wydarzeń, Franciszek Leszczyński, Niemcy tylko operację nadzorowali. Mordowali ukraińscy policjanci – pili i mordowali. Odzież zamordowanych Żydów rozdawali miejscowej ludności ukraińskiej.
Ukraińscy policjanci, zaprawieni w mordowaniu Żydów, chcieli koniecznie zrobić porządek również z Polakami. Początkowo nie uderzyli w sposób totalny. Intensywnie się jednak przygotowywali, tworząc ludobójcze struktury, w co aktywnie włączył się Oleksij Szum „Wowczak”. Pierwszą większą grupą, która zaczęła działać na Kowelszczyźnie, była Ukraińska Grupa Powstańcza „Ozero”. W jej skład weszło kilka oddziałów, w tym sotnia dowodzona przez „Wowczaka”. Według Mieczysława Samborskiego zgrupowanie to, liczące 700 osób, dokonało w sierpniu 1943 r. rajdu po wsiach w rejonie: Hołob, Kowla, Siedliszcz, Maniewicz i Lubomla. Według danych z dokumentów przechowywanych w Państwowym Archiwum Służby Bezpeky Ukrainy ugrupowanie: „wyrżnęło i wystrzelało powyżej piętnastu tysięcy pokojowych mieszkańców, wśród których byli starcy, kobiety i dzieci”. Zgrupowanie nie działało oczywiście jako jeden oddział. Szło szeroką ławą, a poszczególne sotnie mordowały Polaków w kolejnych napotkanych wsiach. Realizowały systematycznie plan „oczyszczania” Wołynia z ludności polskiej.
Oleksij Szum „Wowczak” musiał wyróżnić się w czasie rzezi ludności polskiej, bo po jej zakończeniu, na początku jesieni, został mianowany zastępcą komendanta zgrupowania i szefem jego sztabu. Takich funkcji nie dostawało się w UPA za darmo. Relacje zebrane przez środowisko kombatantów 27. Wołyńskiej Dywizji Piechoty AK są wstrząsające. Wszystkie obrazują straszliwe zezwierzęcenie ukraińskich oprawców, którzy przeprowadzali czystkę etniczną w sposób bezwzględny i pedantyczny. Badania Władysława i Ewy Siemaszko potwierdzają, że liczba ofiar, które padły z rąk zgrupowania „Ozero”, wyniosła istotnie około 5 tysięcy. Udało im się ponad wszelką wątpliwość ustalić, że Ukraińcy wymordowali w powiecie kowelskim 3747–3753 osoby.
Nie znaczy to oczywiście, że jest to liczba ostateczna. Zamordowanych może być więcej. Ich ilość najprawdopodobniej nigdy, przy obecnej polityce historycznej Ukrainy polegającej na fałszowaniu prawdy o rzezi wołyńskiej, nie zostanie ustalona. Pewne jest tylko, że zgrupowanie „Ozero” nie tylko wymordowało tych Polaków z powiatu kowelskiego, którzy nie zdołali uciec przed rzezią, chroniąc się w miastach lub ośrodkach samoobrony, ale zagrabiło ich majątek ruchomy i spaliło ich domostwa, by nie został po nich żaden ślad. Zbrodniarze zniszczyli w sumie 62 polskie osiedla.
Od swoich podkomendnych „Wowczak” wymagał żelaznej dyscypliny. Wzywał dowódców wszystkich szczebli na szkolenie w zależności od sytuacji. Nakazał zwolnić z podległych mu oddziałów ludzi, którzy ze względu na stan zdrowia lub z powodu innej ważnej przyczyny nie mogą pełnić służby w UPA. Wszyscy mieli być zaopatrzeni w niezbędne dokumenty i przekazani na zaplecze.
Front niemiecko-sowiecki zbliżał się jednak błyskawicznie i UPA traciła stopniowo swobodę manewrów. Jej dowództwo musiało podjąć decyzję, co robić z oddziałami działającymi w północno-zachodniej części Wołynia. Ostatecznie podjęto decyzję, żeby przejść przez front, póki nie jest on do końca ukształtowany, by na tyłach Armii Czerwonej kontynuować walkę.
„Wowczak” nie zdołał wykonać tego zadania. Zginął 20 marca 1944 r. w walce z oddziałami Wehrmachtu. Jego towarzysze pochowali go na cmentarzu we wsi Żaszkowice. Pogrzeb odbył się nocą, w tajemnicy, bez salwy honorowej. Żałobną panichidę odprawił pop Michajło Miseczko.
Sowieci nie przeprowadzili ekshumacji zwłok „Wowczaka”. Nie natrafili najprawdopodobniej na ślad grobu. Ktoś stale o niego dbał. W 2013 r. w Łucku pojawiła się ulica imienia Oleksija Szuma. W taki sposób został upamiętniony zbrodniarz pławiący się w polskiej krwi.
Marek A. Koprowski –Kaci Wołynia. Najkrwawsi ludobójcy Polaków. Wydawnictwo Replika
