КАПЕЛАН ЗЛОЧИНЦІВ
Іван Михайлович Гриньох народився в 1907 році в селі Павлов на Кам’янці Струміловській в сім’ї Михайла. Гриньоха та Анастазії, уродженої Чесак. У 1909 році його батьки виїхали до США. Вони оселилися у Філадельфії. Проте життя в еміграції їх не влаштовувало. Коли в них народився ще один син Степан, вони вирішили повернутися в рідне село.
Майбутній священик-бандерівець закінчив народну школу в Павлові та закінчив українську академічну гімназію у Львові. Це була справжня кузня українського націоналізму. Там діяли всі нелегальні організації, як « Пласт », який видавав себе за скаутську організацію, УВО, тобто Українська Військова Організація, а пізніше, звичайно, також ОУН, тобто Організація Українських Націоналістів. Серед випускників цього закладу були такі майбутні націоналісти, як Євген Коновалець, Роман Шухевич, Євген Петрушевич, Микола Лебедь, Юрій Лопатинський, Роман Сушко та багато інших.
На відміну від своїх побратимів-націоналістів, Гриньох вирішив стати священиком. У 1926 році він вступив до Львівської духовної академії і швидко став улюбленцем митрополита Шептицького, який пророкував йому велику духовну кар’єру. Після навчання в академії, яку Гриньох закінчив у 1930 році, він вивчав філософію на філософському факультеті в Інсбруку в 1932-1933 роках, а згодом християнську філософію, психологію та соціологію. Продовжив навчання в 1933-1934 роках у Мюнхені, поєднуючи його з роботою в Інституті психології в Парижі. Раніше, у 1932 році, Шептицький висвятив його на священика.
Гриньох був викладачем філософії та богослов’я в Духовній Академії. Він також був парохом. У 1935-1939 роках працював капеланом для українських студентів у Львові, а в 1939-1940 роках був священиком у соборі Святого Юри у Львові.
Священицькі обов’язки він поєднував із націоналістичною діяльністю, особливо брав участь у діяльності « Пласту », який був розсадником націоналістичного руху. На своєму священицькому шляху Гриньох обрав шлях «слуги» національного комітету, тобто Організації українських націоналістів.
Після окупації Львова радянською владою Гриньох вирішив, як і більшість націоналістичних активістів, потрапити до Кракова. Там він став капеланом батальйону «Нахтігаль», який входив до групи «Бранденбург-800», підпорядкованої керівництву Абверу. Його участь на боці німців мала бути дуже великою, тому що він був нагороджений Залізним хрестом другого ступеня. Після розформування частини повернувся до Львова.
З 1942 р. входив до складу Центральної Ради ОУН. За наказом Миколи Лебедя священик Іван Гриньох став головою закордонного відділу Провіду ОУН (б) і почав вести переговори з союзниками німців, угорців і румунів, війська яких були в Україні. Займався також журналістською діяльністю. Масштабному винищенню поляків передувала пропагандистська кампанія в бандерівських журналах. Цю акцію в часописі «Ідея і Чин» започаткував о. Іван Гриньох під псевдонімом «О. С. Садовий».
Гриньох нічого не зробив, щоб зупинити зростаючу хвилю злочинів проти поляків. Він не переконав митрополита Анджея Шептицького втрутитися і зупинити ескалацію вбивств. Не можна виключити, що Гриньох був одним із тих священиків, які подбали про те, щоб Шептицький не отримав інформацію про український геноцид, вчинений УПА проти поляків.
Навесні 1946 року Гриньох разом з архієпископом Йосифом був звільнений радянською владою. Сліпий, який очолив Українську Греко-Католицьку Церкву після смерті кардинала Шептицького, намагався збудувати сильне українське лобі в Римі, тиснучи на Папу, щоб той діяв в інтересах України. Водночас обидва намагалися переконати Святий Престол погодитися на більшу автономію Греко-Католицької Церкви. Гриньох безцеремонно напав на Ватикан, прямо звинувативши його у зраді Церкви.
Отець Іван Гриньох до кінця залишався затятим бандерівцем, який захищав своїх бойових побратимів. Він навіть зробив це в суді, збрехавши без докорів сумління. У 1960 році допитаний західнонімецькою прокуратурою як свідок у розслідуванні проти Теодора Оберлендера, він засвідчив, що не бачив жодних антиєврейських виступів під час львівського погрому. Серед іншого він зазначив: «Нічого подібного я не бачив, хоча під час мого перебування у Львові постійно гуляв і їздив містом. Також можу з упевненістю сказати, що мені нічого подібного не повідомляли».
На основі його свідчень деякі автори, особливо українські, донині стверджують, що ніякого погрому у Львові не було.
Język polski:
Kapelan zbrodniarzy
Iwan Mychajłowycz Hrynioch urodził się w 1907 r. we wsi Pawłów w powiecie Kamionka Strumiłowa w rodzinie Mychajła Hryniocha i Anastazji z domu Czesak. W 1909 r. jego rodzice wyjechali do Stanów Zjednoczonych. Osiedlili się w Filadelfii. Życie na emigracji jednak im nie odpowiadało. Gdy urodził się im jeszcze jeden syn – Stepan, postanowili wrócić do rodzinnej wsi.
Ludową szkołę przyszły kapłan banderowców ukończył w Pawłowie, a maturę zrobił w Ukraińskim Akademickim Gimnazjum we Lwowie. Była to prawdziwa kuźnia ukraińskiego nacjonalizmu. Działały tam wszystkie nielegalne organizacje, takie jak „Płast”, udający organizację skautową, UWO, czyli Ukraińska Wojskowa Organizacja, a później także oczywiście OUN, czyli Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów. Wśród absolwentów tej placówki byli tacy przyszli nacjonaliści, jak: Jewhen Konowalec, Roman Szuchewycz, Jewhen Petruszewycz, Mykoła Łebedź, Jurij Łopatynskij, Roman Suszko i wielu innych.
W odróżnieniu od kolegów nacjonalistów Hrynioch postanowił zostać kapłanem. W 1926 r. wstąpił do Lwowskiej Akademii Teologicznej i szybko stał się ulubieńcem metropolity Szeptyckiego, który wieszczył mu wielką duchowną karierę. Po studiach w akademii, które Hrynioch zakończył w 1930 r., studiował filozofię na filozoficznym fakultecie w Insbrucku w latach 1932-1933, a później filozofię chrześcijańską, psychologię i socjologię. Studia te kontynuował w latach 1933-1934 w Monachium, łącząc je z pracą w Instytucie Psychologii w Paryżu. Wcześniej, w 1932 r., Szeptycki wyświęcił go na kapłana.
Hrynioch był wykładowcą filozofii i teologii w Akademii Teologicznej. Był również parafialnym księdzem. W latach 1935-1939 pracował jako kapelan ukraińskich lwowskich studentów, a w latach 1939-1940 był kapłanem w soborze Świętego Jura we Lwowie.
Swoje obowiązki kapłańskie łączył z działalnością nacjonalistyczną, szczególnie zaś angażował się w poczynania „Płastu”, stanowiącego przedszkole ruchu nacjonalistycznego. Hrynioch w swojej kapłańskiej drodze wybrał drogę „służalca” narodowego komitetu, czyli Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów.
Po zajęciu Lwowa przez Sowietów Hrynioch postanowił, jak większość nacjonalistycznych działaczy, przedostać się do Krakowa. Tam został kapelanem batalionu „Nachtigall”, wchodzącego w skład zgrupowania „Brandenburg-800”, podległego kierownictwu Abwehry. Jego zaangażowanie po stronie Niemców musiało być bardzo duże, bo został odznaczony Krzyżem Żelaznym drugiej klasy. Po rozwiązaniu jednostki wrócił do Lwowa.
Od 1942 r. wchodził w skład Centralnej Rady OUN. Z polecenia Mykoły Łebedzia ksiądz Iwan Hrynioch został szefem wydziału zagranicznego Prowidu OUN (b) i zaczął prowadzić rozmowy z sojuszniczymi dla Niemców Węgrami i Rumunami, których wojska znajdowały się na terenie Ukrainy. Zajmował się także pracą publicystyczną. Eksterminację Polaków na dużą skalę poprzedziła kampania propagandowa w pismach banderowskich. Kampanię tę w piśmie „Idea i Czyn” zainicjował ks. Iwan Hrynioch pod pseudonimem „O.S. Sadowy”.
Hrynioch nie zrobił nic, żeby zatrzymać rosnącą, wymierzoną w Polaków falę zbrodni. Nie przekonał metropolity Andrzeja Szeptyckiego, by ten interweniował i powstrzymał eskalację mordów. Nie da się też wykluczyć, że Hrynioch należał do tych kapłanów, którzy dbali, by do Szeptyckiego nie docierały informacje o ukraińskim ludobójstwie popełnionym przez UPA na Polakach.
Wiosną 1946 r. Hrynioch, wraz ze zwolnionym przez Sowietów arcybiskupem Josyfem Slipyjem, który po śmierci kardynała Szeptyckiego stanął na czele Ukraińskiej Cerkwi Greckokatolickiej, starał się zbudować w Rzymie silne ukraińskie lobby, naciskając na papieża, by działał w interesie Ukrainy. Jednocześnie obaj usiłowali przekonać Stolicę Apostolską, by ta zgodziła się na większą autonomię dla Cerkwi Greckokatolickiej. Hrynioch bezceremonialnie atakował Watykan, wprost zarzucając mu zdradę Cerkwi.
Ksiądz Iwan Hrynioch do końca pozostał zaciekłym banderowcem broniącym swoich towarzyszy broni. Czynił to nawet przed sądem, kłamiąc bez skrupułów. W 1960 r., przesłuchiwany przez zachodnioniemiecką prokuraturę jako świadek w śledztwie przeciwko Theodorowi Oberlanderowi, złożył zeznania, z których wynikało, że podczas pogromu lwowskiego nie widział żadnych antyżydowskich wystąpień. Stwierdził m.in.: „Niczego takiego nie widziałem, chociaż podczas mojego pobytu we Lwowie ciągle chodziłem i jeździłem po mieście. Mogę także stwierdzić z całą pewnością, że niczego takiego mi nie relacjonowano”.
Bazując na jego zeznaniach, niektórzy autorzy, zwłaszcza ukraińscy, do dziś twierdzą, że we Lwowie nie było żadnego pogromu.
