Від ОУН до НКВС
Євген Басюк народився 1922 року на Волині, в селі Хорів, неподалік від польсько-радянського кордону. Українські джерела стверджують, що Басюк походив із бідної української родини, але чи так це, невідомо. Хорів був небідним селом, він був столицею гміни, складався з 30 громад.
Про те, що родина Басюка була небідною, свідчить той факт, що він закінчив семикласну народну школу, а такої школи в Хорові не було. Як і в більшості волинських сіл, була чотирикласна школа. Тож доводилося добиратися до семикласної школи в Острозі, що могли собі дозволити лише заможні родини. Швидше за все, під час подальшого навчання він залучився до українського підпілля.
У 1938 р. виїхав до прикордонної з Чехословаччиною Східної Малопольщі, звідки націоналісти були організовані для переправлення націоналістів у Закарпатську Русь. Після Мюнхенської конференції під патронатом Гітлера на її території була створена Карпатська Русь. Це було, як Словаччина, автономна республіка, залежна від Німеччини. У березні 1939 року Гітлер змінив свої плани щодо Закарпаття і вирішив віддати його Угорщині. Їхні війська увійшли в Підкарпатську Русь і після трьох днів боїв Карпатська Україна перестала існувати.
Ранньою весною 1943 року Басюк взяв собі псевдо «Чорноморець», а за наказом військового коменданта Рівненського округу — «Олега», тобто Миколи Якимчука, приступив до створення відділу УПА в Точевицьких лісах на півдні Рівненщини. Територія була недалеко від Хорова, недалеко від Дерманії, націоналістичної столиці краю, оплоту ОУН-УПА. Німці туди не ходили.
Відділ, сформований Басюком, спочатку був невеликий, складався лише з шести осіб, тому він почав кружляти на північ від Острога, шукаючи по селах добровольців. Саме тоді, за словами отця Ремігіуша Кранца, пароха Остроги, почалися перші вбивства польського населення на цій території. Спочатку вони відбувалися епізодично, а з часом набули масового характеру.
Підрозділ Басюка зміцнився, досягнувши шістдесяти п’яти осіб, завдяки чому мав більші «оперативні можливості». На рахунок Басюка слід зарахувати повішення за ноги капуцина Гонората Єдлінського в Новородчицях. Підлеглі Басюка спочатку пограбували пресвітерій, а потім костел. Шукали зброю, підозрюючи священнослужителя на чолі польської змови.
Басюк також проводив операції проти німців, але його атаки не принесли очікуваних результатів. Симптоматично, що в усіх нападах УПА на німців, в яких брав участь Басюк «Чорноморець», УПА зазнавала поразок в районі Острога.
Однак незалежно від того, працював Басюк на німців чи ні, слід сказати, що спроби ліквідації німецько-угорських гарнізонів, розташованих уздовж залізничної лінії Шепетівка – Здолбунів – Рівне, були результатом не лише бажання контролювати територію. Замордовані українцями поляки переховувалися під прикриттям німців та угорців.
Лише в двох селах Острозького району, Озеніна та Вітольдувка, полякам вдалося створити осередки самооборони. Центр в Озеніно затвердили угорці, розквартировані на вокзалі. Вони приязно ставилися до поляків і продавали їм зброю. До грудня 1943 року всі села Острозького району, де кочував загін «Чорноморця», були очищені від поляків. Їхні тіла не було кому поховати. Для них не знайшлося місць на католицьких кладовищах.
Улюбленим способом убивства поляків, яким користувалися українці, було їх рубання на шматки, що підтверджує й отець Ремігіуш Кранц. Лише за останній квартал 1943 року він поховав на кладовищі в Острозі останки 159 порубаних скринь. У кожному з них було по 3-4 понівечені трупи. Як пишуть Владислав та Єва Семашко, у скринях були фрагменти тіл близько 560 убитих. Звичайно, це не всі жертви бійні. Отець Кранк навів інформацію за останній квартал, щоб проілюструвати це явище. Поховання жертв відбувалося протягом 1943 року, а також на початку 1944 року, після радянської навали.
Українські історики не згадують про злочини сотні Басюка проти поляків. Про її бої пишуть лише у складі Здолбунівського куреня «Ясеня», тобто Миколи Свистуна, з німцями, угорцями та «червоними партизанами».
Після радянської окупації Волині Басюк добре розумів, що кінець УПА та ОУН – лише питання часу. Він знав, що, якщо потрапить до рук НКВС, йому буде важко розраховувати на пощаду.
Коли він вирішив перейти на радянський бік, невідомо. 26 серпня 1944 року отримав наказ виїхати на Черкащину зустріти «Ясеня», який там перебував. Перед від’їздом він вирішив відвідати батьківщину. 5 вересня 1944 року відвідав матір у Хорові. Через два дні село було оточене військами НКВС. Басюк зумів вийти з оточення, але впав над річкою неподалік, де НКВС підготувало засідку.
Його перевезли до Рівного, а звідти до української тюрми НКВС у Києві. У ході слідства він видав своїх товаришів, передавши всі свої знання про них органам безпеки. Він також погодився перейти до радянської влади й активно стати на її бік і під псевдонімом «Кармелюк» очолити агентурно-бойову групу, яка видавала себе за відділ УПА.
Він був далеко не єдиним бандерівцем, який прийшов до совєтів. Відразу після закінчення бойових дій спецгрупи НКВС становили основні осередки боротьби з підпіллям УПА. З них по всій Західній Україні було створено 156, у Рівненській області — 49, у Волинській — 33. До них входили бандерівці, які перейшли до Рад. Завдяки їм було ліквідовано 1216 бандерівців на Рівненщині та 347 на Волині.
УПА, помстившись за його діяльність, мала вбити його матір, сестру та двох братів. Були й спроби вбити його самого, тим паче, що він почав дефілювати у формі капітана НКВС.
Беручи участь у різних спецопераціях, він мав тероризувати та грабувати мирне населення, за що був заарештований 12 травня 1949 року.
19 листопада 1949 р. спецкомісія при МБ СРСР засудила його до 25 років таборів. В полоні не виконував важкої роботи, допомагав табірній адміністрації у боротьбі з українським табірним підпіллям, за що був побитий в’язнями. Потім його перевели до Пішанлагу.
У 1956 р. звільнений і реабілітований – вирок скасовано. В Україну Басюк так і не повернувся. Він поїхав до Ростовської області Російської Федеративної Соціалістичної Республіки, нинішньої Росії, де жив до 2010 року.
Марек Андрійович Копровський – Кати Волині. Найкривавіші геноциди поляків. Видавництво «Репліка».
Język polski:
Z OUN do NKWD
Jewhen Basiuk urodził się w 1922 r. na Wołyniu we wsi Chorów, tuż przy polsko-sowieckiej granicy. Źródła ukraińskie podają, że Basiuk pochodził z biednej ukraińskiej rodziny, nie wiadomo jednak, czy to prawda. Chorów nie był biedną wsią, pełnił funkcję stolicy gminy, w jego skład wchodziło 30 gromad.
O tym, że rodzina Basiuka nie była uboga, świadczyć może choćby fakt, że skończył on siedmioklasową szkołę powszechną, a takiej w Chorowie nie było. Podobnie jak w większości wołyńskich wsi, działała tam czteroklasówka. Musiał więc dojeżdżać do siedmioklasowej szkoły do Ostroga, na co było stać tylko rodziny zamożne. Najprawdopodobniej podczas dalszej edukacji związał się z ukraińskim podziemiem.
W 1938 r. wyjechał do Małopolski Wschodniej graniczącej z Czechosłowacją, skąd organizowano przerzuty nacjonalistów na Ruś Zakarpacką. Po konferencji w Monachium, pod patronatem Hitlera, powstała na jej obszarze Karpato-Ruska Ukraina. Była to, podobnie jak Słowacja, autonomiczna republika uzależniona od Niemiec. W marcu 1939 r. Hitler zmienił plany wobec Zakarpacia i postanowił oddać je Węgrom. Ich wojska wkroczyły na Ruś Podkarpacką i po trzech dniach walk Karpacka Ukraina przestała istnieć.
Wczesną wiosną 1943 r. Basiuk, przyjął pseudonim „Czornomoreć” i na polecenie komendanta wojskowego Nadrejonu Rówieńskiego – „Olega”, czyli Mykoły Jakymczuka, przystąpił do tworzenia oddziału UPA w lasach toczewickich na południu Rówieńszczyzny. Teren ten był niezbyt odległy od Chorowa, znajdował się blisko Dermania, nacjonalistycznej stolicy rejonu, twierdzy OUN-UPA. Niemcy w te strony się nie zapuszczali.
Oddział sformowany przez Basiuka na początku nie był wielki, liczył zaledwie sześć osób, zaczął on więc krążyć na północ od Ostroga, szukając po wsiach chętnych. Wtedy też, jak podaje w swoich wspomnieniach proboszcz Ostroga, o. Remigiusz Kranc, zaczęły się pierwsze mordy ludności polskiej w okolicy. Początkowo zdarzały się sporadycznie, a z czasem przybrały charakter masowy.
Oddział Basiuka krzepł, osiągając stan sześćdziesięciu pięciu członków, dzięki czemu miał większe „możliwości operacyjne”. Na konto Basiuka trzeba zapisać powieszenie za nogi w Noworodczycach kapucyna Honorata Jedlińskiego. Podwładni Basiuka splądrowali najpierw plebanię, a później kościół. Szukali broni, podejrzewając duchownego, że stoi na czele polskiej konspiracji.
Basiuk prowadził także akcje przeciwko Niemcom, jednak jego ataki nigdy nie przynosiły oczekiwanych rezultatów. Jest symptomatyczne, że we wszystkich atakach UPA na Niemców, w których brał udział Basiuk „Czornomoreć”, UPA poniosła na terenie rejonu Ostroga klęski.
Abstrahując jednak od tego, czy Basiuk pracował dla Niemców, czy nie, trzeba stwierdzić, że próby likwidacji niemiecko-węgierskich garnizonów, rozmieszczonych wzdłuż linii kolejowej Szepetówka-Zdołbunów-Równe wynikały nie tylko z chęci opanowania terenu. Pod osłoną Niemców i Węgrów chronili się Polacy mordowani przez Ukraińców.
Tylko w dwóch wsiach w rejonie Ostroga, w Ożeninie i Witoldówce, udało się Polakom utworzyć ośrodki samoobrony. Ośrodek w Ożeninie miał aprobatę Węgrów kwaterujących na stacji kolejowej. Byli przyjaźnie nastawieni do Polaków i sprzedawali im broń. Do grudnia 1943 r. wszystkie wsie rejonu Ostroga, w których grasował oddział „Czornomorcia”, zostały oczyszczone z Polaków. Nie miał kto grzebać ich ciał. Na cmentarzach katolickich zabrakło dla nich miejsc.
Ulubioną metodą zabijania Polaków, stosowaną przez Ukraińców, było rąbanie ich na kawałki, co potwierdza też ojciec Remigiusz Kranc. Tylko w ciągu ostatniego kwartału 1943 r. pochował on na cmentarzu w Ostrogu szczątki porąbanych w 159 skrzyniach. Każda z nich zawierała po 3-4 zmasakrowane zwłoki. Jak piszą Władysław i Ewa Siemaszkowie, w skrzyniach znajdowały się fragmenty ciał około 560 zamordowanych. Nie są to oczywiście wszystkie ofiary rzezi. Ojciec Kranc podał informacje z ostatniego kwartału dla zobrazowania zjawiska. Grzebanie ofiar odbywało się przez cały rok 1943, a także na początkach 1944 r., już po wkroczeniu Sowietów.
Ukraińscy historycy nie wspominają o zbrodniach popełnionych na Polakach przez sotnię Basiuka. Piszą tylko o jej bojach w składzie zdołbunowskiego kurenia „Jasienia”, czyli Mykoły Swistuna, z Niemcami, Węgrami i „czerwonymi partyzantami”.
Po zajęciu Wołynia przez Sowietów Basiuk doskonale zdawał sobie sprawę, że koniec UPA i OUN jest tylko kwestią czasu. Wiedział, że jeśli wpadnie w łapy NKWD, trudno mu będzie liczyć na litość.
Nie wiadomo, kiedy zdecydował się przejść na stronę Sowietów. 26 sierpnia 1944 r. otrzymał rozkaz udania się w rejon Czerkas, by spotkać się z przebywającym tam „Jasieniem”. Przed wymarszem postanowił odwiedzić rodzinne strony. 5 września 1944 r. zjawił się u matki w Chorowie. Dwa dni później wieś otoczyły oddziały NKWD. Basiuk wydostał się z okrążenia, ale wpadł nad pobliską rzeką, gdzie NKWD przygotowało zasadzkę.
Przewieziono go do Równego, a stamtąd trafił do więzienia ukraińskiego NKWD w Kijowie. W toku śledztwa zdradził swoich kompanów, przekazując organom bezpieczeństwa całą swoją wiedzę na ich temat. Zgodził się też przejść na stronę władzy sowieckiej i czynnie wystąpić po jej stronie oraz, pod pseudonimem „Karmeluk”, stanąć na czele agenturalno-bojowej grupy udającej oddział UPA.
Nie był bynajmniej jedynym banderowcem, który przeszedł na stronę Sowietów. Tuż po zakończeniu działań wojennych specgrupy NKWD stanowiły podstawowe komórki walki z podziemiem UPA. Na całej Zachodniej Ukrainie utworzono ich 156, w obwodzie rówieńskim 49, a w wołyńskim 33. W ich skład wchodzili banderowcy, którzy przeszli na stronę Sowietów. Dzięki nim zlikwidowano w obwodzie rówieńskim 1216, a w wołyńskim 347 banderowców.
UPA, w zemście za jego działalność, miała zamordować jego matkę, siostrę i dwóch braci. Próbowano też zabić jego samego, zwłaszcza od kiedy zaczął paradować w mundurze kapitana NKWD.
Uczestnicząc w różnych specoperacjach, miał terroryzować i grabić ludność cywilną, za co 12 maja 1949 r. został aresztowany.
Specjalna komisja przy Ministerstwie Bezpieczeństwa ZSRR 19 listopada 1949 r. skazała go na 25 lat łagrów. W niewoli nie zajmował się ciężką pracą, pomagał obozowej administracji w zwalczaniu ukraińskiego łagrowego podziemia, za co został pobity przez więźniów. Przeniesiono go wtedy do Piesczanłagu.
W 1956 r. został zwolniony i zrehabilitowany – unieważniono wydany na niego wyrok. Na Ukrainę Basiuk już nie wrócił. Udał się do obwodu rostowskiego nad Donem w Federacyjnej Socjalistycznej Republice Rosyjskiej, czyli w dzisiejszej Rosji, gdzie mieszkał jeszcze w 2010 r.
Marek A. Koprowski – Kaci Wołynia. Najkrwawsi ludobójcy Polaków. Wydawnictwo Replika