Злочинець з польською душею
Серед українських націоналістів, які організовували винищення польського населення у східній Малопольщі, Володимир Якубовський є незвичайною постаттю. Можна сказати, особливий. Походив із змішаної польсько-української родини. Його батько був поляком, а мати українкою. Тож ненависть до поляків він висмоктав не з молоком матері. Якби вона, як більшість матерів українських злочинців, ненавиділа поляків, то не вийшла б заміж за одного з них. Батько Якубовського працював на залізниці і його родину обов’язково перевіряли. Володимир Якубовський народився в Залозьцях в 1915 році в сім’ї Юзефа та Ганни Якубовських, які мали п’ятеро дітей: трьох доньок і двох синів.
Старший брат Володимира, Гжегож, після закінчення школи в Залозьці розпочав навчання у львівській гімназії. У 1923 році він мав бути пов’язаний з Українською Військовою Організацією – УВО, родоначальником ОУН. Був заарештований, утік з ув’язнення і переправився через Збруч на територію радянської України. Там він мав закінчити середню школу і стати інженером.
Коли він робив кар’єру в СРСР, як свідчать українські джерела, польська влада почала переслідувати родину Якубовських. Але було дивно бути переслідуваним. Батька сімейства начальство відправило у відставку і хотіло заарештувати. Але він зник на два роки, і ніхто не знав, де він. Він офіційно переховувався і перебував у розшуку. Водночас родині, яка була досить велика, було з чого жити. Після двох років переховування (чи, може, навчання?) батько Володимира втік із Польщі до СРСР, де знайшов притулок разом із сином Гжегожем.
З іншого боку, Володимир, закінчивши семикласну початкову школу в Залозьці, опинився в елітному кадетському корпусі у Варшаві. Дітей із сімей, родичі яких втекли до СРСР, туди не відправляли. Потім продовжив кар’єру в армії. Був прийнятий в офіцерську льотну школу, яку закінчив у званні молодшого льотчика. Такою кар’єрою не міг насолоджуватися той, хто походив із тіньової родини. Коли батькові надіслали групову сімейну фотографію до Жмеринки, його разом із сином Гжегожем заарештували за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі. Співробітники НКВС, дивлячись на фото, вирішили, що сім’я на ньому виглядає багатою і її хтось має утримувати. За батьком і сином потім загубився всякий слід.
У 1939 році, перебуваючи в рідному місті, Володимир Якубовський почав долучатися до українського руху. Радянська влада, яка увійшла до Залозець 17 вересня 1939 року, не цікавилася родиною Якубовських. Це може свідчити про те, що Якубовські, заарештовані НКВС у Жмеринці, не визнавали жодної співпраці з польською розвідкою. Володимира не було в списках націоналістів, складених совєтами, і він не перебував у їхньому розшуку. Він офіційно оголошувався українцем і їх не цікавило бути офіцером запасу польської армії.
Ймовірно, Якубовський вступив до ОУН у 1941 р. Спочатку він займався військовим вихованням української молоді, а в 1942 р. став військовим референтом ОУН у Зборівському районі. У грудні 1943 р. став начальником штабу WO-3 «Łysonia». Окрім виконання обов’язків начальника штабу, він керував куренем, вів бойові дії, головним чином проти поляків і німців, а згодом проти радянських партизанів і внутрішніх військ НКВС.
У жовтні 1943 року по Зборівському повіту пронеслася звістка, що в гміні Олеюв, яку до речі спалили, було вбито півсотні поляків із села Гнідова! Тоді ж із села Гукаловце було викрадено десять поляків, які безслідно зникли. Окремі вбивства поляків відбувалися протягом усієї зими 1943-1944 років. Виконували їх невеликі боївки УПА, які причаїлися в лісах під час проходження фронту і, щоб не вийти з практики, вбивали видатних поляків, мабуть, сподіваючись, що совєти не звернуть на це уваги, а може, навіть подякують їм. Ймовірно, вони також виконували наказ Якубовського, який хотів, щоб його батьківщина була очищена від поляків. Окремими злочинами, але здійсненими надзвичайно жорстоко, Якубовський хотів спонукати поляків до втечі.
Прикладом масового вбивства, здійсненого під керівництвом Якубовського, а також за його наказом, схваленим Омеланом Половим, була різанина в Мільно, що складалася з двох частин : Буковина і Кам’янка. Якубовський, знаючи, що село захищатиметься, вирішив напасти на нього 11 листопада, коли його жителі святкували День Незалежності Польщі. Мильно чинив запеклий опір. Одна частина села оборонялася, але бандерівцям Якубовського вдалося прорватися в іншу частину і вирізати її. Понад півсотні людей загинули. Хто потрапляв їм у руки, того вбивали по-азіатськи. Через кілька днів на шляху їхнього відступу були знайдені трупи жінки та її дитини, над якими підлеглі Якубовського мучилися кілька годин, здираючи з них шкіру латками.
26 листопада 1944 року бандерівці Якубовського вчинили подібну різанину в Гнідаві, убивши сорок вісім осіб із десяти польських родин. Під час різанини п’ятирічну дівчинку Зосю змусили випити чашу крові батька, зарізаного на її очах. Іншій дівчинці, Хані, приблизно такого ж віку, сказали з’їсти шматок тіла свого батька. Злочинці, можливо, сам Якубовський, врятували їй життя, сказавши: «Живи на славу Степана Бандери».
Це, звісно, лише окремі випадки злочинної діяльності Володимира Якубовського та його різників, які безсумнівно сприяли деполонізації Тарнопольського воєводства та втечі звідти тисяч поляків.
НКВС швидко розробило його особу і поступово ліквідувало його криївки. Два роки він уникав переслідування, але його дні були полічені. 17 червня 1947 року під Козовою потрапив у засідку НКВС. Вони знали, де він ховається, один із соратників його видав. Після того, як полені сховалися в ньому, решта було формальністю. Про всяк випадок начальник полювання наказав оточити криївку двома колами бійців, щоб ніхто з переслідуваних не зміг вибратися.
Język polski:
Zbrodniarz z polską duszą
W śród ukraińskich nacjonalistów, którzy organizowali rzezie ludności polskiej w Małopolsce Wschodniej, Wołodymyr Jakubowski jest postacią nietypową. Można by rzec – szczególną. Pochodził z mieszanej polsko-ukraińskiej rodziny. Jego ojciec był Polakiem, a matka Ukrainką. Nie wyssał więc nienawiści do Polaków z mlekiem matki. Gdyby ta, jak większość matek ukraińskich zbrodniarzy, nienawidziła Polaków, to nie wyszłaby za jednego z nich. Ojciec Jakubowskiego pracował na kolei i jego rodzina była na pewno sprawdzana. Wołodymyr Jakubowski urodził się w Załoźcach w 1915 r. w rodzinie Józefa i Hanny Jakubowskich, którzy mieli w sumie pięcioro dzieci: trzy córki i dwóch synów.
Starszy brat Wołodymyra – Grzegorz, po ukończeniu szkoły w Załoźcach rozpoczął naukę w gimnazjum we Lwowie. W 1923 r. miał się związać z Ukraińską Wojskową Organizacją – UWO, protoplastą OUN. Został aresztowany, uciekł z więzienia i przedostał się za Zbrucz na teren radzieckiej Ukrainy. Tam miał ukończyć szkołę wyższą i zostać inżynierem.
Gdy on robił karierę w ZSRR, polskie władze, według źródeł ukraińskich, zaczęły prześladować rodzinę Jakubowskich. Dziwne to jednak było prześladowanie. Ojca rodziny władze zwolniły z pracy i chciały go aresztować. Zniknął jednak na dwa lata i nikt nie wiedział, gdzie jest. Oficjalnie się ukrywał i był poszukiwany przez policję. Jednocześnie rodzina, dość przecież liczna, miała z czego żyć. Po dwóch latach ukrywania się (a może szkolenia?) ojciec Wołodymyra uciekł z Polski do ZSRR, gdzie schronił się u syna Grzegorza.
Natomiast Wołodymyr, po ukończeniu siedmioklasowej szkoły powszechnej w Załoźcach, znalazł się w elitarnym Korpusie Kadetów w Warszawie. Nie trafiały tam dzieci z rodzin, których bliscy uciekali do ZSRR. Następnie kontynuował karierę w armii. Został przyjęty do oficerskiej szkoły lotniczej, którą ukończył jako pilot podporucznik. Taka kariera nie mogła się stać udziałem nikogo, kto pochodził z podejrzanej rodziny. Kiedy jego ojcu wysłano zbiorowe rodzinne zdjęcie do Żmerynki, ten razem z synem Grzegorzem został aresztowany pod zarzutem prowadzenia szpiegostwa na rzecz Polski. Funkcjonariusze NKWD oglądający zdjęcie uznali, że rodzina na nim wygląda na bogatą i ktoś musi ją utrzymywać. Po ojcu i synu wszelki ślad wówczas zaginął.
W 1939 r., przebywając w rodzinnej miejscowości, Wołodymyr Jakubowski zaczął się angażować w ruch ukraiński. Sowieci, którzy wkroczyli do Załoziec 17 września 1939 r. nie interesowali się rodziną Jakubowskich. Świadczyć to może o tym, że Jakubowscy, aresztowani przez NKWD w Żmerynce, nie przyznali się do żadnej współpracy z polskim wywiadem. Wołodymyr nie figurował na listach nacjonalistów sporządzonych przez Sowietów ani nie był przez nich poszukiwany. Oficjalnie zadeklarował się jako Ukrainiec i nie interesował ich jako oficer rezerwy polskiej armii.
Do OUN Jakubowski wstąpił prawdopodobnie w 1941 r. Początkowo zajmował się szkoleniem wojskowym ukraińskiej młodzieży, by w 1942 r. zostać referentem wojskowym OUN okręgu zborowskiego. W grudniu 1943 r. został szefem sztabu WO-3 „Łysonia”. Oprócz wykonywania obowiązków szefa sztabu, dowodził kureniem, prowadząc działania zbrojne, głównie przeciwko Polakom i Niemcom, a później jeszcze przeciwko partyzantom sowieckim i wojskom wewnętrznym NKWD.
W październiku 1943 r. w powiecie zborowskim gruchnęła wiadomość, że w gminie Olejów zamordowano pięćdziesięciu Polaków ze wsi Hnidawa, która przy okazji została spalona! W tym samym czasie ze wsi Hukałowce uprowadzono dziesięciu Polaków, którzy zaginęli bez wieści. Pojedyncze mordy Polaków zdarzały się przez całą zimę z 1943 na 1944 rok. Dokonywały ich małe bojówki UPA, które przyczaiły się na czas przejścia frontu w lasach, a żeby nie wyjść z wprawy, mordowały wyróżniających się Polaków, licząc zapewne, że Sowieci nie zwrócą na to uwagi, a może im nawet podziękują. Wykonywały też zapewne rozkazy Jakubowskiego, który chciał, by jego rodzinne strony zostały oczyszczone z Polaków. Pojedynczymi zbrodniami, ale realizowanymi wyjątkowo okrutnie, Jakubowski chciał zachęcić Polaków do ucieczki.
Przykładem zbiorowego mordu dokonanego pod nadzorem Jakubowskiego, a także z jego rozkazu, zatwierdzonego przez Omelana Polowego, była rzeź Milna, składającego się z dwóch części: Bukowiny i Kamionki. Jakubowski wiedząc, że wieś będzie się bronić, postanowił ją zaatakować 11 listopada, gdy jej mieszkańcy obchodzili Święto Niepodległości Polski. Milno stawiło zażarty opór. Jedna z części wsi się obroniła, ale do drugiej banderowcom Jakubowskiego udało się wedrzeć i dokonać rzezi. Zginęło ponad pięćdziesiąt osób. Kto wpadł w ich ręce, był mordowany w azjatycki sposób. Po kilku dniach na trasie ich odwrotu znaleziono trupa kobiety i jej dziecka, nad którymi podwładni Jakubowskiego pastwili się przez kilka godzin, zrywając z nich płatami skórę.
26 listopada 1944 r. banderowcy Jakubowskiego dokonali podobnej masakry w Hnidawie, mordując czterdzieści osiem osób z dziesięciu polskich rodzin. Podczas rzezi pięcioletnią dziewczynkę, Zosię, zmuszono do wypicia kubeczka krwi jej ojca, zarżniętego na jej oczach. Innej dziewczynce, Hani, w zbliżonym wieku, kazano zjeść kawałek ciała ojca. Zbrodniarze, może sam Jakubowski, darowali jej życie, mówiąc: „żyj na chwałę Stepana Bandery”.
To oczywiście tylko niektóre przypadki zbrodniczej działalności Wołodymyra Jakubowskiego i jego rzeźników, która niewątpliwe przyczyniła się do depolonizacji województwa tarnopolskiego i ucieczki z niego tysięcy Polaków.
NKWD szybko rozpracowało jego osobę i sukcesywnie likwidowało jego kryjówki. Przez dwa lata umykał pogoni, ale jego dni były już policzone. 17 czerwca 1947 r. koło Kozowej trafił na zasadzkę NKWD. Znali miejsce jego kryjówki, wydał go jeden z współpracowników. Gdy ścigani się w niej ukryli, reszta była już formalnością. Na wszelki wypadek dowodzący obławą kazał otoczyć kryjówkę dwoma kręgami bojców, by nikt ze ściganych nie zdołał się wydostać.
